"...На жаль чи на щастя, людина не міняється у своєму бажанні бути бажаною, любленою, незрадженою. Змінюються епохи і змінюється навколишній антураж. Але не змінюється людина. Вироджується людство, та щодня народжується Любов. Бо старе-старісіньке і старовітське, як світ, серце – незмінне: б’ється, до кого хоче, і летить стрімголов, за ким хоче, – і нема на те ради ні за будь-якої Румунії чи Австрії, ні за часів меґаполісів, ані за часів начебто неперспективних хуторів. Фірою – підводою, Майбахом, Бентлі чи й пішки, із барткою Довбуша чи із СІМ-карткою, в овечому кептарику чи лейбику від Версаче летимо назустріч безумству й пристрасті, наздоганяючи своє голе серце, і не зважаємо на календарі та суспільну погоду...”
(с) Марія Матіос. «Кулінарні Фіґлі», Гл. Гірша любов од недуги.
