Марина, 34 - 12 октября 2008 20:19

Це дуже важко. Це вартує багато сил, роздумів, зважувань. І коли наважуєшся на такий крок, жити стає легше. Ти усвідомлюєш все. Починаєш вірити в майбутнє. Починаєш з іншого боку бачити людину. Починаєш все розуміти. Коли пробачаєш образи, гіркоту вчинків і відпускаєш від себе когось, з’являється місце для більш світлого, для тих хто подарує ще більше тепла і радості в житті. А якщо вже простили, відпустили - потрібно викинути з розуму усе, що було, що гнітило, що вбивало. Варто залишити лише приємне. Неможна дивитися назад. Нетреба згадувати зле. Треба жити в гармонії, в мирі, в любові.
Не оглядайся, йди вперед, іди!
І не жалкуй, що було, та не стало.
Всевишній, ти нас строго не суди —
Світ витканий із радості й печалі.
Літа осудять крапкою над «і»,
На суєту спишу осіннє свято.
«Не зарікайся», – кажуть.
Та мені на переправі чи ж коней міняти?!
Чи згаснуть, чи загубляться сліди?
А вічність чи із пекла, чи із раю?
Живуть собі на славу десь боги,
А ми, земні, дрібницями страждаєм.
Ти – є на світі. Радуйся, живи.
Які буваємо чудні ми, їй-же право.
Дощами розгойдалися вітри.
Невже людьми нам просто бути мало?

• 
• 
•