Наверх
Оля, 42 - 25 марта 2009 10:35
Господи, я прошу не про чудеса і не про віражі, а про силу кожного дня.
[B]Навчи мене мистецтву маленьких кроків. [/B]
Зроби мене спостережливим і спритним, щоб в строкатості буднів вчасно зупинятися на відкриттях і досвіді, які мене схвилювали.
Навчи мене правильно розпоряджатися часом мого життя. Подаруй мені тонке чуття, щоб відрізняти первинне від другорядного.
Я прошу про силу стриманості і міри, щоб я по життю не пурхав і не ковзав, а розумно планував перебіг дня, міг би бачити вершини і далечіні, і хоч інколи знаходив би час для насолоди мистецтвом.
Допоможи мені зрозуміти, що мрії не можуть бути допомогою. Ні мрії про минуле, ні мрії про майбутнє. [B]Допоможи мені бути тут і зараз і сприйняти цю хвилину як найважливішу. [/B]
Вбережи мене від наївної віри, що все в житті повинно бути гладко. [B]Подаруй мені ясну свідомість того, що складнощі, поразки, падіння і невдачі є лише природною складовою частиною життя, завдяки якій ми зростаємо і зріємо. [/B]
Нагадуй мені, що серце часто сперечається з розумом.
[B]Пошли мені в потрібний момент когось, у кого вистачить мужності сказати мені правду, але сказати її люблячи! [/B]
Я знаю, що багато проблем вирішуються, якщо нічого не робити, так навчи мене терпінню.
[B]Ти знаєш, як сильно ми потребуємо дружби. Дай мені бути гідним цього найпрекраснішого і ніжнішого Дару Долі. [/B]
[B]Дай мені багату фантазію, щоб в потрібний момент, в потрібний час, в потрібному місці, мовчки або промовляючи, подарувати комусь необхідне тепло.[/B]
Зроби мене людиною, що вміє достукатися до тих, хто зовсім "внизу".
Вбережи мене від страху пропустити щось в житті.
[B]Дай мені не те, чого я собі бажаю, а то, що мені дійсно необхідне. [/B]
[B]Навчи мене мистецтву маленьких кроків... [/B]
(с) Антуан де Сент-Екзюпері
p.s. … вчора буда на службі в костелі Св. Антонія, була на Хресній дорозі «Діалог матері та дитини» … вчора я знову плакала, напевне мої емоції просто брали вверх, довго думала над тим, чому ці або інші кроки ми робимо в нашому житті?! Для чого це?! Кому від цього краще або гірше?! Хто винен у цьому? Одні батьки віддали б півсвіту, щоб стати батьками; інші ж навпаки відбирають життя у ще ненароджених дітей?! Не знаю, …. Я б віддала усе, щоб стати мамою і подарувати нове життя …
[B]Навчи мене мистецтву маленьких кроків. [/B]
Зроби мене спостережливим і спритним, щоб в строкатості буднів вчасно зупинятися на відкриттях і досвіді, які мене схвилювали.
Навчи мене правильно розпоряджатися часом мого життя. Подаруй мені тонке чуття, щоб відрізняти первинне від другорядного.
Я прошу про силу стриманості і міри, щоб я по життю не пурхав і не ковзав, а розумно планував перебіг дня, міг би бачити вершини і далечіні, і хоч інколи знаходив би час для насолоди мистецтвом.
Допоможи мені зрозуміти, що мрії не можуть бути допомогою. Ні мрії про минуле, ні мрії про майбутнє. [B]Допоможи мені бути тут і зараз і сприйняти цю хвилину як найважливішу. [/B]
Вбережи мене від наївної віри, що все в житті повинно бути гладко. [B]Подаруй мені ясну свідомість того, що складнощі, поразки, падіння і невдачі є лише природною складовою частиною життя, завдяки якій ми зростаємо і зріємо. [/B]
Нагадуй мені, що серце часто сперечається з розумом.
[B]Пошли мені в потрібний момент когось, у кого вистачить мужності сказати мені правду, але сказати її люблячи! [/B]
Я знаю, що багато проблем вирішуються, якщо нічого не робити, так навчи мене терпінню.
[B]Ти знаєш, як сильно ми потребуємо дружби. Дай мені бути гідним цього найпрекраснішого і ніжнішого Дару Долі. [/B]
[B]Дай мені багату фантазію, щоб в потрібний момент, в потрібний час, в потрібному місці, мовчки або промовляючи, подарувати комусь необхідне тепло.[/B]
Зроби мене людиною, що вміє достукатися до тих, хто зовсім "внизу".
Вбережи мене від страху пропустити щось в житті.
[B]Дай мені не те, чого я собі бажаю, а то, що мені дійсно необхідне. [/B]
[B]Навчи мене мистецтву маленьких кроків... [/B]
(с) Антуан де Сент-Екзюпері
p.s. … вчора буда на службі в костелі Св. Антонія, була на Хресній дорозі «Діалог матері та дитини» … вчора я знову плакала, напевне мої емоції просто брали вверх, довго думала над тим, чому ці або інші кроки ми робимо в нашому житті?! Для чого це?! Кому від цього краще або гірше?! Хто винен у цьому? Одні батьки віддали б півсвіту, щоб стати батьками; інші ж навпаки відбирають життя у ще ненароджених дітей?! Не знаю, …. Я б віддала усе, щоб стати мамою і подарувати нове життя …
Добавить комментарий
Комментарии: 2
Я вибираю життя! 21.09.2009
Хто сказав, що чоловіки не плачуть? Чоловіки просто не хочуть, щоб їх бачили безпорадними і слабкими! Життя ж підносить такі випробування, що чуєшся пінкою від молока, що пливе за течією океану на ймення «Життя». Перехоплює дихання, спазмує у горлі і чоловік перетворюється у болючий нерв, який мусить заземлитись на будь-чому, лишень, щоб думка переключилась на щось інше і будь-що.
– Вашій мамі лишилось жити три, чотири місяці. Злоякісна пухлина…. , а в придачу почались метастази у легенях. Легені довго не протягнуть і в придачу відмовила нирка, – мовить лікуючий лікар.
Я був готовий до цих слів, оскільки, їх мені говорили в інших онкологічних центрах, але десь глибоко у моїй підсвідомості я наївно чекав, що лікар скаже мені більш втішливий висновок. Я просто втратив останню соломинку за яку тримався сам і дурив, обманював себе і свою маму, оскільки, казав, що лікар буде робити операцію і ми літом поїдемо на село до нашого саду. Так і хочеться сказати, що «бажане» не завжди «дійсне». А з іншого боку я відвоював півтора року життя для своєї мами. Болі у мами нестерпні, але я свідомий, що йде боротьба за кожний день життя. У цій битві знесилений я і вся моя родина, що разом тримається на «марафоні життя». Натрапив у Інтернеті на рубрику про полегшення болю ближнім, себто, евтаназія. Думаю, що ніхто не має права вирішувати про те, щоб вкоротити віку людині, мотивуючи, що припиняється біль і страждання близької людини. Цей біль є центром зародження нової системи, що має назву «Родина» і запускає невідомий механізм із точкою відліку «Біль». Нова система – це вищий розвиток родинних відносин, що не має права на існування при свідомому вбивстві.
– Ліки, які ви закупили на операцію ви можете продати зараз старшій медсестрі. Не тратьте лишні гроші, – говорить лікуючий лікар. Ми ще сьогодні проведемо останній консиліум лікарів і завтра скажу Вам про наш остаточний висновок.
Лікарю – мовлю я, – благаю Вас, щоб мама полежала у лікарні ще декілька днів і я не буду забирати на очах у мами ліки і продавати їх чужій людині. Дайте мені кілька днів, щоб міг зібратись із думками і щось вирішити.
– Ми довго радились і прийшли до висновку, що будемо робити операцію, щоб полегшити останні місяці життя людині, щоб ваша мама прожила без болю решта свого життя, – говорить завідувач відділу ендоурології лікарні Львівської залізниці.
Дай Боже здоров’я цим лікарям. Я буду молитись за лікарів, щоб операція на другий тиждень відбулась, щоб Бог керував їхніми думками під час операції. Якщо пройде все успішно, то можливо згодяться і на ще одну операцію….. Не буду загадувати наперед…. Потрібно дочекатись понеділка… Я ще повоюю за життя найріднішої людини, оскільки, маю справжню родину. Якщо буде воля Божа, то мама ще побачить цвітіння дерев свого саду….
***
P.S. Я йду із лікарні у аптеку за заспокійливими ліками і зустрічаю доброго знайомого, що мовить до мене: «Йдемо до кнайпи випити кави». По дорозі ми зустрічаємо людей, що йдуть Хресною дорогою до церкви св. Юра. Я відчуваю, як спазми відпускають горло, біль відходить на задній план, а думка моя переключилась на щось інше, на позитив.[/SIZE]
Показать ответы (1)
Хто сказав, що чоловіки не плачуть? Чоловіки просто не хочуть, щоб їх бачили безпорадними і слабкими! Життя ж підносить такі випробування, що чуєшся пінкою від молока, що пливе за течією океану на ймення «Життя». Перехоплює дихання, спазмує у горлі і чоловік перетворюється у болючий нерв, який мусить заземлитись на будь-чому, лишень, щоб думка переключилась на щось інше і будь-що.
– Вашій мамі лишилось жити три, чотири місяці. Злоякісна пухлина…. , а в придачу почались метастази у легенях. Легені довго не протягнуть і в придачу відмовила нирка, – мовить лікуючий лікар.
Я був готовий до цих слів, оскільки, їх мені говорили в інших онкологічних центрах, але десь глибоко у моїй підсвідомості я наївно чекав, що лікар скаже мені більш втішливий висновок. Я просто втратив останню соломинку за яку тримався сам і дурив, обманював себе і свою маму, оскільки, казав, що лікар буде робити операцію і ми літом поїдемо на село до нашого саду. Так і хочеться сказати, що «бажане» не завжди «дійсне». А з іншого боку я відвоював півтора року життя для своєї мами. Болі у мами нестерпні, але я свідомий, що йде боротьба за кожний день життя. У цій битві знесилений я і вся моя родина, що разом тримається на «марафоні життя». Натрапив у Інтернеті на рубрику про полегшення болю ближнім, себто, евтаназія. Думаю, що ніхто не має права вирішувати про те, щоб вкоротити віку людині, мотивуючи, що припиняється біль і страждання близької людини. Цей біль є центром зародження нової системи, що має назву «Родина» і запускає невідомий механізм із точкою відліку «Біль». Нова система – це вищий розвиток родинних відносин, що не має права на існування при свідомому вбивстві.
– Ліки, які ви закупили на операцію ви можете продати зараз старшій медсестрі. Не тратьте лишні гроші, – говорить лікуючий лікар. Ми ще сьогодні проведемо останній консиліум лікарів і завтра скажу Вам про наш остаточний висновок.
Лікарю – мовлю я, – благаю Вас, щоб мама полежала у лікарні ще декілька днів і я не буду забирати на очах у мами ліки і продавати їх чужій людині. Дайте мені кілька днів, щоб міг зібратись із думками і щось вирішити.
– Ми довго радились і прийшли до висновку, що будемо робити операцію, щоб полегшити останні місяці життя людині, щоб ваша мама прожила без болю решта свого життя, – говорить завідувач відділу ендоурології лікарні Львівської залізниці.
Дай Боже здоров’я цим лікарям. Я буду молитись за лікарів, щоб операція на другий тиждень відбулась, щоб Бог керував їхніми думками під час операції. Якщо пройде все успішно, то можливо згодяться і на ще одну операцію….. Не буду загадувати наперед…. Потрібно дочекатись понеділка… Я ще повоюю за життя найріднішої людини, оскільки, маю справжню родину. Якщо буде воля Божа, то мама ще побачить цвітіння дерев свого саду….
***
P.S. Я йду із лікарні у аптеку за заспокійливими ліками і зустрічаю доброго знайомого, що мовить до мене: «Йдемо до кнайпи випити кави». По дорозі ми зустрічаємо людей, що йдуть Хресною дорогою до церкви св. Юра. Я відчуваю, як спазми відпускають горло, біль відходить на задній план, а думка моя переключилась на щось інше, на позитив.[/SIZE]