Оля, 42 - 28 апреля 2009 18:45

p.s.
... сьогодні мені зовсім не хочеться думати, не хочеться складати думки до купи і вимальовувати наступну картину з власного життя ...
... все добре: на устах - посмішка, в оченятах - непідробна радість, в серці - тиша та спокій, в думках - впевненість у кроках ...
... пригадую урок танців вчора - кожен крок боялась робити, плутала ноги, а Він увесь час повторював: вперед-носок-п*ятка-сіли-встали-носок-п*ятка ... посміхаюсь сьогодні ...
... часто хочу поговорити з Кимось, просто так ... Ви зовсім не знаєте мене, я ж Вас ... існує можливість просто викласти все, не боячись осуду збоку, нерозуміння і ін. почуттів ... а може саме Ви допоможете мені по іншому глянути на речі/проблеми/думки, які здавалось б зовсім не можливо побачити/вирішити/почути ...
... знову купа слів ... речень ... улюблених 3-ох крапок, які я намагаюсь завжди заповнювати ...
... вдалого Вам заверешення дня! ... і побільше ВІРИ ... справжньої ВІРИ ... не забудьте її впустити/втримати/пронести в житті ...

[I][B]ВІРА[/B][/I]
Через нестачу дощу поля висохли, і земля потріскала. Листя поблякло й пожовкло. Важ­ко звисало з галузок. Знервовані люди напру­жено поглядали в небо, що нагадувало кобаль­тово-блакитний кристал.
Наступні тижні були ще спекотніші. Мина­ли місяці, а на поле не впала й краплина дощу.
На площі перед храмом сільський священик організував спеціальні молитви, де випрошува­ли ласки дощу.
У визначений час майдан наповнився нетер­плячими, але сповненими надії людьми. Багато з них принесли із собою предмети, які були свідоцтвом їхньої віри. Священик зі здивуван­ням розглядав Біблії, хрести, вервиці. Одначе не міг відірвати очей від дівчинки, що сиділа в першому ряді.
На колінах вона тримала червону парасолю.

[I][B]Молитися - це просити дощу, вірити - принес­ти парасолю. [/B][/I]
(с) Бруно Ферреро

• 
• 
•