Оля, 42 - 15 ноября 2009 23:45

[B]ФІЯЛКА НА ПІВНІЧНОМУ ПОЛЮСІ[/B]
Одного ранку на Північному полюсі маленький білий ведмідь відчув у повітрі незвичайний запах і сказав про це великій ведмедиці, яка була його мамою.
- Невже приїхала якась експедиція? - подумала ведмедиця.
Тим часом ведмедики знайшли фіялку, яка, щоправда, тремтіла від холоду, але хоробро поширювала свій запах у повітрі, оскільки такою була її місія.
- Мамо, тату! - закричали ведмедики.
- Я одразу сказав, що це щось дивне, - сказав білий ведмідь до своїх рідних. - На мою думку, то не риба.
Безперечно, - погодилася ведмедиця, - але то й не пташка.
- Маєш рацію, - визнав ведмідь, подумавши якусь мить.
До вечора вже всі мешканці полюса знали новину: маленька, дивна, запашна істотка фіолетового кольору з'явилася в льодяній пустелі, стоїть на одній ніжці й не рухається.
Щоби побачити фіялку, прийшли тюлені. Зі Сибіру примандрували північні олені, з Америки – буйволи, а з іще дальших країв - білі лисиці, вовки й морські сороки. Всі захоплювалися невідомою квіткою та її тремтливим стеблом. Кожен глибоко вдихав її запах, що не закінчувався. Його вистачало всім, хто підходив до квітки. - Виділяє стільки запаху, - сказав тюлень, - що, мабуть, має його цілі запаси під поверхнею льоду. -Я відразу сказав, - заволав білий ведмідь, - що там унизу мусить щось бути.
Щоправда, він цього не казав, але ніхто йому не заперечив. Одна чайка-реготуха, яку посилали на південь, щоби вона зібрала інформацію, повернулася повідомила, що маленька пахуча істота називається "фіялка" й що в деяких країнах ростуть мільйони таких квіток.
- Як це сталося, що саме ця фіялка опинилася тут? Відверто кажучи, я трохи збентежений, - промовив тюлень.
- Що він сказав про те, як почувається? - запитав білий ведмідь.
- Каже, що збентежений. Це означає, що не знає, що йому робити.
- Саме так! - вигукнув білий ведмедик. - Я теж так думаю.
Тієї ночі на цілому полюсі лунало зловісне скрего¬тіння. Вічні льоди тремтіли, як скло, й у багатьох місцях потріскали. А фіялка пахла ще більше, ще інтенсивніше, немовби вирішила перетворити велетенську льодяну пустелю на блакитне й тепле море або на зелену, оксамитову луку. Та врешті сили покинули її. На світанку вона зів'яла, стебло зігнулося, втратило колір і життя. Якщо спробувати висловити людською мовою її останню думку, то вона, очевидно, була б так:
- Помираю... Та хтось, однак, мусив почати... Одного дня лід розтопиться. Тут будуть мільйони фіялок, острови, будинки, діти.

Бруно Ферреро Фіялка на Північному полюсі / Пер. Т. Різун. - Львів: Свічадо, 2009. - 164 с. - С.58-61.

• 
• 
•